Впровадження оцінювання політик в публічному управлінні та розвиток професійного середовища – важлива тематика українсько-польського вебінару.
Початок переговорів щодо членства України в ЄС надає особливого значення питанню продовження реформ, в тому числі і в публічному управлінні. Однією зі складових його реформування є впровадження в діяльність органів публічної влади оцінювання політик як складової щоденної діяльності. Власне цій темі і був присвячений вебінар, організований спільно Українською асоціацією оцінювання, Мінінфрастуруктури та Польським товариством оцінювання.
Відкрили вебінар голова Польського товариства оцінювання Моніка Бартошевіч-Ніжьолак, начальник відділу регіональної політик Мінінфраструктури Алла Кінщак та голова Української асоціації оцінювання Олег Мазурик. Модерував захід член двох об’єднань Андрій Деркач. Проведення вебінару стало можливим завдяки фінансовій підтримці польської фундації «Лідери змін» (Fundacja “Liderzy przemian”). Завдяки мікрогранту відбулася закупівля онлайн-платформи ZOOM та послуг з польсько-українського синхронного перекладу.
Перша частина вебінару була присвячена Оцінюванню в публічному управлінні. Зокрема, голова Польського товариства оцінювання Моніка Бартошевіч-Ніжьолак підготувала доповідь на тему: «Що таке оцінювання в публічному управлінні?», виокремивши питання визначення оцінювання, загальних елементів його реалізації та загроз, які виникають на шляху його впровадження в різні сфери суспільного життя.
Про питання інституалізації оцінювання на центральному та регіональному рівнях управління в Польщі говорив керівник Національного відділу оцінювання Міністерства європейських фондів та регіонального розвитку Республіки Польща Пьотр Стрембошевскі. Маючи багаторічний досвід керівництва підрозділом міністерства, відповідального за оцінювання програм і проєктів, що фінансуються за кошти Європейського Союзу, пан Пьотр зумів стисло, але глибоко розказати про нормативні та організаційні особливості діяльності структурних підрозділів, відповідальних за оцінювання в органах державної влади та регіонального місцевого самоврядування.
Про особливості використання оцінювання в діяльності гмін (громад) доповів науковий співробітник Центру європейських регіональних та місцевих студій Варшавського Університету, член Правління Польського товариства оцінювання Томаш Купєц. Пан Томаш презентував результати загальнопольського дослідження, зокрема виявлені закономірності та особливості використання оцінювання програм і проєктів на місцевому рівні.
Завершив перший блок вебінару досвідчений управлінець, працівник Міністерства цифризації РП Марек Шлівіньські. Він презентував Систему Моніторингу Публічних Послуг, яку протягом 5 років завдяки підтримці ЄС розробляли під його керівництвом. Така система є унікальною, адже дозволяє порівняти вартість та результати публічних послуг (дошкільна і шкільна освіта, водопостачання, громадський транспорт та інше) на рівні усіх громад Польщі. Вона є відкритою для всіх бажаючих та має інтерфейс з польською та англійською мовою.
Друга частина вебінару була присвячена досвіду Польщі в професіоналізації оцінювання. Відкрив роботу тематичної сесії почесний голова Польського товариства оцінювання, один з його засновників, професор Ягелонського університету Лєшек Корпоровіч. Пан професор охарактеризував основні завдання, які ставило Товариство на початку своєї діяльності, а саме популяризація оцінювання як суспільної діяльності, його роль у впливі на суспільні процеси та формування культури оцінювання.
Про сучасну місію, діяльність і плани Товариства говорила чинна голова Польського товариства Моніка Бартошевіч-Ніжьолак. Аналізуючи можливі напрямки подальшої діяльності, голова виокремила бажання поглибити співпрацю з університетами, сформувати молоде крило Товариства, впровадити магістерську програму з оцінювання, включити оцінювання в перелік професій, впровадження оцінювання в Парламентську практику та інші.
На завершення вебінару членкиня ревізійної комісії Польського товариства оцінювання Анна Кєжковска-Токарска презентувала результати дворічної роботи з розробки та затвердження Керівних принципів Польського товариства оцінювання. Документ нараховує 14 принципів: Достовірність, Чесність, Порядність, Повага до людей, Незалежність, Прозорість, Відповідальність за суспільне благо, Професіоналізм, Системність і методологія в процесі оцінювання, Діалогічність, Дотримання вимог якості та точності, Корисність оцінювання, Ефективність, Належне управління процесом оцінювання. Як зазначила пані Анна, розробники виходили із засади, що Керівні принципи Польського товариства оцінювання призначені бути корисними як для початківців, так і для досвідчених оцінювачів.
Дякуємо всім, хто доклався до організації вебінару та взяв у ньому участь. Сподіваємося, що цей захід стане початком доброї співпраці в напрямку формування культури оцінювання в Україні.
Шлях України до Європейського Союзу вимагає здійснення низки реформ в різних галузях та сферах суспільного життя задля забезпечення відповідності європейським правовим та організаційним принципам, стандартам та нормам. Серед необхідних реформ чільне місце займає реформа публічного управління, а зокрема впровадження в практику органів публічної влади різного рівня принципів доброго врядування та регулювання. Одним з необхідних елементів системи публічного управління, що сприятиме досягненню зазначеної мети, є формування в Україні спроможності до оцінювання публічних політик (стратегій, програм і проектів).
Українська Асоціація Оцінювання 31 липня на загальних зборах прийняла важливі рішення та підготувала лист-звернення до Прем’єр – міністра України п. Дениса Шмигаля та до Голови комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування п. Олени Шуляк, де перерахувала першочергові заходи, які матимуть позитивний вплив на розвиток організаційної інфраструктури оцінювання в різних середовищах публічного управління нашої держави, що в свою чергу сприятиме більш ефективному досягненню критеріїв членства України в ЄС.
З повною версією звернення можна ознайомитися у вкладенні.
За час повномасштабної війни росії проти України, що розпочалася 24 лютого 2022 року, значна частина українських міст і сіл потрапила в зону активних бойових дій, цивільна інфраструктура зазнала серйозних руйнувань (до повного знищення багатьох населених пунктів). Окрім загарбання територій ворогом здійснюється цілеспрямоване знищення українського народу як шляхом фізичного знищення військових і цивільних на території України, так і шляхом вивезення дорослих і дітей на територію рф і утримування їх в умовах, непридатних для життя.
Ворог мав за мету «взяти Київ за три дні», проте вже за перші три доби отримав такий супротив українського суспільства, який перевершив можливості української армії і очікування світової спільноти[1]. Протидія українців ворогу, що чисельно і технічно переважає, дала можливість не лише зруйнувати зовнішні очікування щодо результатів війни в Україні, а й вселити українцям надію на повернення раніше окупованих територій.
Українське суспільство було не лише не готове до війни, а й заперечувало її ймовірність, проте з перших годин війни українці почали створювати численні громадські ініціативи, об’єднання та волонтерські групи у відповідь на події та потреби, в умовах надзвичайного ризику і невизначеності. Ці ініціативи діяли і досі діють як на разовій, так і на постійній основі. Ані професійний досвід, ані статус, ані вік, ані стать не були перешкодою для мережування заради спільної мети. Вертикальні зв’язки поступилися горизонтальним.
Самоорганізація[2] та гуртування[3] українського суспільства під час повномасштабної війни є феноменальними з точки зору масштабів, результативності та ефективності вирішення проблем, ігнорування соціальних та інших статусів, здатності опановувати нове, інвестувати власні час, ресурси і життя заради майбутнього країни. Війна в Україні сформувала горизонтальні зв’язки серед українців, удосконалила інструменти взаємодії, укріпила інститут репутації. Повномасштабна війна триває майже 2 роки. Військові вважають, що 80% того, що потрібно на війні, їм дають волонтери. Громадські організації і благодійні фонди отримують ліцензії на закупівлю зброї та збирають гроші на міномети для захисту своїх міст. Студенти і бізнесмени створюють дрони та обладнання для військових. Турбота про вимушених переселенців лежить цілком на плечах громадянського суспільства. Пенсіонери готують харчі та плетуть маскувальні сітки, діти роблять окопні свічки. Додатковим напрямком багатьох громадських організації стало медичне забезпечення військових і реабілітація ветеранів. Важко знайти в Україні сім’ю, яка б не поділилася грошима, речами першої необхідності або житлом з військовими та людьми, постраждалими від війни. Наразі важко перерахувати усі види діяльності, які започаткували і здійснюють українці задля перемоги. Так само важко сказати, яким чином українцям вдається практично миттєво вирішувати питання, до вирішення яких виявився не готовим уряд, профільні та міжнародні організації.
Оскільки самоорганізація та гуртування українського суспільства почалися з перших годин повномасштабної війни без лідерів та втручання влади (часто всупереч тому, що вимагала влада) та з часом посилювалися відповідно до проблем і потреб, які виникали і поруч з людьми, і на великій відстані від них, оскільки самоорганізація і гуртування розмивали соціальні статуси та ролі, оскільки люди з власної ініціативи швидко реагували на виклики війни, не маючи спеціальних знань, умінь, досвіду, дозволів тощо, то вже досить швидко виникли питання: Яка мотивація українців робити те, що вони роблять під час повномасштабної війни? Що стало чинником самоорганізації та гуртування українського суспільства з метою супротиву ворогу та подолання наслідків війни? Які масштаби самоорганізації і гуртування українського суспільства під час війни? Наскільки багато людей з іншим громадянством долучилися до супротиву російському агресору?
Ці запитання призвели до ініціативи дослідження природного експерименту – емпіричного дослідження, в якому події визначаються факторами, не залежними від дослідників. Воно отримало робочу назву «Дослідження феномену самоорганізації і гуртування українського суспільства під час війни». Вже наприкінці 2022 року відбулося усне опитування людей різного віку та різних професій, які знаходилися в Україні та за її межами (1-й етап дослідження). Майже через рік, у другій половині 2023 року, відбулося онлайн-опитування українців та осіб з іншим громадянством, які долучилися до допомоги українським військовим, цивільним, та територіям, що постраждали від війни (2-й етап дослідження).
Опитування мало на меті:
з'ясувати та зафіксувати масштаби (форми, види діяльності, напрямки, сфери) гуртування та самоорганізації людей під час війни;
виявити мотивацію українського суспільства (людей, які належать до різних етнічних, релігійних, політичних, професійних груп) до протистояння ворогу в обраний ними спосіб;
виявити співвідношення впливу влади та самосвідомості у протистоянні ворогу;
виявити особливості (характеристики) українського суспільства, які об'єднують українців у боротьбі за власну незалежність.
Оскільки на першому етапі дослідження з’ясувалося, що до супротиву російській армії в Україні, а також до допомоги українським військовим, цивільним і територіям, постраждалим від війни, долучилися особи з іншим громадянством, то на другому етапі дослідження була спроба з’ясувати:
Яка мотивація людей з іншим громадянством серед цивільних в Україні долучатися до протистояння російському агресору?
Які відмінності українського громадянського суспільства (у порівнянні з сусідніми) щодо протистояння ворогу, а також самоорганізації і гуртування в умовах кризи та війни?
Чи є такі характеристики українського громадянського суспільства, які можна культивувати в інших країнах?
Об’єкт даного дослідження - будь-яка форма гуртування і самоорганізації людей, спрямована на подолання російської агресії, захист суверенітету і територіальної цілісності України, збереження незалежності, протидію інформаційній війні і пропаганді у медіапросторі тощо. На першому етапі дослідження передбачалося опитування в межах України, проте через серед інтерв’юерів були вимушені переселенці, які наразі перебувають в багатьох країнах світу. Ці інтерв’юери виявили українців та людей з іншим громадянством, які прагнуть перемоги України у війні і всіляко допомагають ЗСУ та цивільним, що постраждали війни. Тому на другому етапі географія дослідження розширилася і була зроблена спроба опитати осіб, які ніколи не проживали в Україні, але всіляко їй допомагають.
Для даного дослідження обиралася максимально проста методологія, яка не потребує особливих умов реалізації в умовах природного експерименту. Метод збору інформації на першому етапі дослідження - напіструктуровані глибинні інтерв'ю з людьми, які долучилися до супротиву під час війни в різних формах, індивідуально і колективно, в Україні і поза її межами тощо. Оскільки технічне опрацювання результатів такого опитування вимагало значних ресурсів, то на другому етапі дослідження опитування відбулося за допомогою гугл-форми. Кожен метод збору інформації має свої переваги і недоліки, проте висновки за результатами «живого» та онлайн- опитування є подібними. Різницю визначає час опитування: перший рік повномасштабної війни і другий рік повномасштабної війни.
Передбачалися і використані в тій чи іншій мірі наступні методи обробки інформації: контент аналіз, композиційно-змістовний аналіз текстів (результатів інтерв'ю), івент-аналіз. Додатково використані мультидисциплінарний експертний аналіз результатів дослідження та можливості штучного інтелект[4].
Варто підкреслити, що дослідження не мало гіпотези, оскільки воно здійснювалося в умовах природного експерименту, а об’єкт дослідження характеризувався як феномен[5]. Водночас були спроби знайти пояснення даному феномену через опрацювання спеціальної літератури, зокрема у галузі «Соціальна психологія».
Вимог до територіальної репрезентативності вибірки не було, але було бажання охопити опитування людей 1) будь-якого віку, статі, релігії, сфери професійної діяльність, політичних вподобань, місця народження чи нинішнього проживання, соціального чи іншого статусу тощо; 2) які на момент інтерв’ю беруть участь у волонтерських[6] ініціативах або були ініціаторами подібних ініціатив; 3) є представниками як локальних (населений пункт), так і регіональних, загальнонаціональних і міжнародних (у випадку, коли до ініціативи долучалися люди чи організації з інших країн, діаспори) ініціатив; 4) які діють поза рамками своїх функціональних обов’язків, повноважень тощо.
Люди, які є представниками влади, і діють в рамках своїх повноважень, або організовані владою будь-якого рівня, не є об’єктом дослідження. Водночас для дослідження цікаві випадки саме волонтерської діяльності представників влади. Для дослідження також важливо виявити, як влада допомагає неурядовим і неформальним ініціативам, спрямованим на супротив російській агресії.
Результатом дослідження є 200 усних інтерв’ю та 121 письмових (гугл форма).
До дослідження були залучені студенти 2-х університетів, які в рамках студентської практики провели біля 300 інтерв’ю:
студенти факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (керівник - Мазурик Олег Володимирович, доктор соціологічних наук, завідувач кафедри соціальних структур та соціальних відносин, член Української асоціації оцінювання);
студенти Університету митної справи та фінансів (керівник - Павленко Олена Олександрівна, доктор педагогічних наук, завідувач кафедри іноземної філології, перекладу та професійної мовної підготовки; професор кафедри державної служби та митної справи; член Української асоціації оцінювання).
У дослідженні використані результати моніторингу і оцінювання 2-х проєктів, реалізованих неурядовими організаціями під час повномасштабної війни в Україні.
Дослідження стало можливим також за підтримки і допомоги:
Оксани Власової, канд. психол. н.,
Тетяни Єгорової, викладачки української мови НАДУ,
Олега Мазурика, д-ра. соціол. н.,
Олени Павленко, д-ра педаг. н.,
Михайла Савви, д-ра політ. н.,
Ейтана Ширмана, студента Берлінського технічного ун-та,
колег з Української асоціації оцінювання (https://www.ukreval.org/),
які долучалися організаційно та інтелектуально, а також представників європейських ЗМІ та навчальних закладів, які підтримали ідею дослідження.
Рецензенти дослідження:
Михайло Мінаков, д-ру філос. н.,
Оксана Дащаківська, канд. політ. н.
Презентація результатів дослідження: 15 лютого 2024 року.
Продукт дослідження: аналітична стаття.
Завантажити результати та висновки дослідження
українською мовою
російською мовою
англійською мовою ( очікуємо на переклад)
______________________
[1] Про це неодноразово повторювали чиновники та експерти з різних країн Європи на закритих заходах, присвячених війні в Україні.
[2] «Самоорганізація» - це об’єднання людей із подальшим створенням організації, яка можу мати або може не мати юридичну реєстрацію.
[3] «Гуртування» - це разове або об’єднання людей задля вирішення проблеми, без створення організації.
[4] ШІ шукав відповіді на запитання: Які масштаби гуртування та самоорганізації людей під час війни? Яка мотивація українського суспільства до протистояння ворогу в обраний ними спосіб? Яке співвідношення впливу влади та самосвідомості у протистоянні ворогу? Що об'єднує українців у боротьбі за власну незалежність.
[5] Феномен (гр., те, що з'являється): 1. Рідкісне, незвичайне, виняткове явище. 2. філос. Явище, єдине в своєму роді, взяте в його цілісності, в єдності з його сутністю й дане нам у досвіді, сприйняте органами чуттів. 3. У філософії Канта — явище. що осягається досвідом і протиставляється ноумену як "речі в собі", нібито недоступний людському пізнанню. - https://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/book/sis.pl?Qry=%D4%E5%ED%EE%EC%E5%ED
[6] Волонтерська ініціатива передбачає будь-яку діяльність – від плетіння сіток, шкарпеток чи балаклав до виготовлення зброї чи спеціальної техніки, забезпечення людей чи тварин харчами, одягом, предметами першої необхідності, надання медичної допомоги чи забезпечення медикаментами, надання перукарських чи психологічних послуг, надання можливостей і потужностей бізнесу для потреб армії, територіальної оборони, волонтерів, надання консультаційних, інформаційних чи будь-яких інших послуг задля вирішення проблем і задоволення потреб військових, цивільних, полонених тощо. Для дослідження немає значення сфера професійної діяльності людини (державна, громадська чи бізнесова).
